Меню



Наша школа

Будiвля початкової школи (до 1992 р.)

Будiвля початкової школи
(до 1992 р.)


Інформер

Прогноз погоды в Чернівцях » Україна

Історія нашої школи

Село Стрілецький Кут – центр сільської Ради, до складу якої ще входять села Ревно та Бурдей. Розташоване село на правому березі річки Прут, за 23 кілометри від районного та 8 кілометрів від обласного центрів. Згідно переказів та легенд засноване село вихідцями з села Мамаївці. Та все ж перша письмова згадка відноситься до 1667 року.
Перші відомості про шкільництво в наших селах відносяться до середини ХІХ століття, коли в нашому краї управляла австрійська адміністрація, представники якої чинили постійні перешкоди на шляху до освіти в парафіяльній школі. Жителі сіл Стрілецький Кут та Ревно почали звертатися до місцевої влади за дозволом про відкриття в цих селах народних шкіл. Постійні звернення до влади дали результат. На кошти селян, жителів вищезгаданих сіл були збудовані школи, які почали функціонувати 15 жовтня 1884 року. В селі Стрілецький Кут була відкрита 4-х класна народна школа. Навчання велося українською мовою. На честь могутності австрійської влади імператора Франца Йосифа, біля входу в школу було посаджено два дуби. Якщо молодші жителі села мали можливість відвідувати народну школу, то представники середнього та старшого покоління були неписьменними.

Так, в листі до газети «Руська правда» за 22 лютого 1902 року жителі села писали: «Ще перед трьома роками стояли села Стрілецький Кут та Ревно оповиті густим туманом, руский мужик ворогам народної просвіти бив поклони. Ніхто не знав тоді з наших мужиків, хто він, чи вольний чоловік. Бо не знали ми і те, чи є людиною, та не судилося нам згубитися в цій темряві. І ось серед нашого села задзвонив дзвін якимось голосом надійним, ратушним. Задзвонив дзвін коло школи, того сонця, котре обігріває голого і конаючого селянина, скликаючи до лічення його тяжкої недуги – темноти.»

У цей дзвін задзвонив блаженні ший пан отець протоієрей Єротей Федорович (1840-1907 рр.), який працював священиком у церкві святого Миколая села Стрілецький Кут наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. За ініціативою о. Єротея Федоровича була організована в 1893 році хата-читальня від знаного на той час на Буковині товариства «Руська бесіда». Засноване у 1869 році, це товариство служило осередком громадського і літературного життя в краї.

Спочатку читальню відвідували 52 чоловік, але із них тільки 24 були письменні. Її відвідували в неділю та релігійні свята. При читальні існувала бібліотека. В ній в 1902 році нараховувалось 102 книжки. Більшість з цих книг були подаровані отцем Федоровичем. До читальні надходили газети «Буковина», «Руська Рада», «Гайдамаки». Особливий успіх серед жителів мали книжки товариства «Просвіта», видання «Руської бесіди», товариства імені Качковського, яке книжки видавало українською мовою в Галичині. Так, в газеті «Руська Рада» за 22 березня 1902 року повідомлялося, що члени читальні організували хор, яким, на пропозицію отця Федоровича, керував вчитель села Ревно Михайло Дашкевич. Хор виконував як церковні та і світські пісні перед жителями села та за його межами.

На прохання отця Федоровича село відвідували українські письменники. Так, у 1901 році тут побували письменниці Ольга Кобилянська та Леся Українка, які проживали в будинку Єротея Федоровича, зустрічалися з учнями школи та членами читальні та спільно з ними провели прогулянку в ліс. Про ці відвідини письменницями села описав у своїх спогадах Іларій Карбулицький, який працював вчителем народної школи Стрілецького Кута і був у добрих стосунках із сім’єю отця Федоровича.

В газеті «Руська рада» в грудні 1902 року повідомлялось про те, що в селі перебував відомий письменник, громадський діяч і просвітитель краю Осип Маковей, який виступив перед учнями школи та жителями села зі словом про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка, а після його виступу, хор під керівництвом вчителя села Ревно Михайла Шашкевича виконав пісні на слова великого Кобзаря.

Таким чином, завдяки ініціативі отця Єротея Федоровича та при підтримці місцевої інтелігенції, особливо вчителів Іларія Карбулицького, Михайла Шашкевича та Михайла Кракалії жителі сіл почали брати активну участь в національно-культурному відродженні села. Сам отець Федорович вперше на Буковині переклав на українську мову два підручники для вивчення релігії на уроках у релігійній школі.

Не стояли осторонь започаткованої батьком справи його діти. Так, його син Іларій, який навчався на природничому факультеті часто виступав із цікавими повідомленнями перед жителями сіл та учнями народної школи. Дочка Степанія брала активну участь у громадській та просвітницькій роботі. Завдяки ініціативі вчителів у 1904 році в селі Стрілецький Кут була збудована школа, в якій учні навчалися до 1984 року. Кошти на будівництво були виділені місцевим урядом, церковною громадою та особисто отцем Федоровичем.

З перших днів панування Румунського королівського розпочалося насадження румунської мови на Буковині. Починаючи з 1918 року українське населення зазнавало ще більшого національного переслідування з боку румунських властей. На підставі закону про освіту в 1927 році була завершена румунізація всіх видів шкіл, тому освіта за часів панування боярської Румунії була на низькому рівні. У селі функціонувала семирічна школа, навчання в якій велося румунською мовою. Вчителі з презирством ставились до селянських дітей, часто вдавались до фізичного покарання. У навчанні панували догматичні методи, зазубрювання текстів. Почалось гоніння на вчителів-українців. Тих вчителів, які не знали румунської мови направляли на курси. Але як не важко було працювати українським вчителям під постійним наглядом, до того часу поки педагоги працювали в українських школах та громадах , румунізація населення не мала ефекту. Вчителі-українці в селі продовжували пропагувати українське слово.

В 1940 році, після приєднання Північної Буковини до УРСР було відкрито українські школи. Вже у вересні 1940 року в селі було відкрито українську школу, першим директором було призначено Рубан І.І., а вчителями були призначені місцеві жителі, які в період румунської окупації краю закінчили гімназії. Крім денної форми навчання жителі села здобували освіту й у вечірній школі.